Сценарій естафети пам’яті 
«Історія однієї родини», присвячена 69 – річниці
визволення Криворізького району
 

Вчитель:  Минули десятиліття від того часу, як стихли бої Великої Вітчизняної війни на нашій землі. Це була найстрашніша, найкривавіша війна століття. Скільки людей загинуло на фронтах, мабуть, ніколи не підрахувати…
Війна… Скільки вона наробила горя, скільки життів забрала в небуття, скільки страждань змусила винести? Але наші люди, наші ветерани, колишні воїни – все подолали, все стерпіли. Що їм довелося перенести? І холод, і голод, і злидні, і страх. Вони мужньо пройшли цей етап в історії, ніколи не опускаючи очей, ніколи не падаючи духом. Але ця війна залишає великий слід в історії нашої країни, в пам’яті кожної людини.
В кожній сім’ї  пам'ять про цю війну буде жити завжди, адже в кожній з них, чи то прадід, чи то прабабуся, брали у ній участь. Скільки разів доводилося слухати розповіді про страшні події.

Учень 1.   Ми сьогодні прийшли пом’янути 
Усіх поіменно -
Рядових і старшин, генералів і просто батьків,
Що закрили фашистам дорогу в цю землю священну
І самі тут навічно лягли без замків.

Учень 2. .   Ми сьогодні прийшли пом’янути 
Усіх поіменно -
Запалити за мертвих свічки,
Прихилити серця на цю землю священну
за прожиті у мирі роки
(під час слів 1-2 уч. Ідуть на екрані фото солдат, які пішли воювати з с.Кіровка)

Учень.      Ми прийшли всі сьогодні на зустріч,
Де і радість, і сум у серцях.
Не злічити життів всіх солдатів,
Що забрала проклята війна.

Учень.       Жаль, що рідіють ряди ветеранів.
З кожним днем їх меншає в строю.
Ми сьогодні усі разом з вами
Висловлюємо їм подяку свою.
На нашій зустрічі присутні ветерани _______________
(їм вручають квіти)

Учень.       Немає в нас сім’ї в Україні,
Якої б не торкнулась війна.
Де б не вбивала, крала, палила
Фашиста – нелюда загарбницька рука.
(Звучить пісня «Мой милый, если б небыло войны)

Вчитель.    Сьогодні ми хочемо розповісти про сім’ю, яка жила поряд з нами багато років. Кожного з членів цієї сім’ї обпалила війна, але вони витримали, різними шляхами повернулися додому і поєднали свої долі. Це сім’я ветерана Великої Вітчизняної війни Стасюка Миколи Григоровича.

Учень.      (Зачитує уривок із книги «Свіча пам’яті» сторінка 189).

Учень.      (Зачитує уривок із книги «Свіча пам’яті» сторінка 210) (демонстрація фото).

Учениця.  Милий мій таточку, де ви?
Холод від сонця йде,
Плачуть похмурі дерева,
Сонце надіється, жде.
Вас я у неба прошу,
Та до землі припадаю
В безвість листівки пишу.
(За стіл, облаштованої світлиці,  сідає Чернігова О.М. і читає спогади про батьків).

Учень.       Онуки прийшли пом’янути
Дідів, що скосила війна.
Онуки прийшли присягнути,
Підтвердить, що пам'ять жива.

Онучка.    Скільки ж дід мій ходив по землі,
По родючій, безплідній, твердій.
По чорнявій, по сивій, рудій,
Й від воронок, мов з віспи рябій?
Скільки він перекидав землі -
Не під силу злічити мені.
Рив окопи, траншеї копав
І землянки, де майже не спав
І могили для тих, хто не встав
А героєм він і не став.

Правнуки. Ми правнучата воїнів – героїв,
Що подвиги вершили кожен день.
Дивились смерті прямо в очі,
Назад не відступали, йшли вперед.

                    Щасливі всі, Що сонечко сміється
Що шелестять навкруг гаї,
Що про війну з книжок лиш дізнаємось
Або із фільмів про страшні бої.
(Демонстр. Кадри ВВВ, звучить пісня «Полем вдоль берега крутого…»)

Учень.       Нехай воскресне пам'ять!
З попелу і тліну
З минулих літ, з палаючих ожин.

Учень.       Нехай воскресне пам'ять!
У мить оцю єдину,
В кібернетичну еру космосу й машин.

Учні (разом).     Нехай воскресне пам'ять!
(Звучить пісня Ю.Антонова «Красные маки»)

 

Чернігова О.М. «Спогади про батьків»

Важко виразити словами те особливе, світле, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас сердечні зв’язки з родиною, з якої ми вийшли.
              У хвилини непорозуміння чи образи завжди повторюємо слова: «Своєю появою на світ ми завдячуємо Вам, батьки, рідні мої мамо і тато. Ви – осередок любові і тепла для наших родин».
              Людина, яка позбавлена пам’яті, прирікає себе на духовне зубожіння. Кожен з нас повинен відчувати нерозривний зв'язок епох, поколінь, традицій.
             І ми, і наші діти і внуки не повинні забувати тих, хто в страшні роки війни жертвували найціннішим – своїм життям – заради нашого мирного неба, заради дзвінкого дитячого сміху, заради того, щоб ми мали свою країну і щасливе майбутнє.
            Моїм батькам довелося винести на своїх юних плечах жорстокий тягар війни.
           У 17  років маму примусово було вивезено до Німеччини. І тільки з Перемогою мама повернулася до отчого дому.

           Батькові ж судилося  в житті пройти важкими фронтовими шляхами, зазнати і біль втрат, і радість Перемоги. А потім ще довгих 7 років продовжував службу у званні молодшого сержанта в окупаційних військах у Німеччині м.Нойштрелець.
           За мужність і героїзм, виявлені в боях в роки війни, батько Стасюк Микола Григорович удостоєний орденів Вітчизняної війни 2-го ступеня, «За мужність», медалей «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні»,  «Захисник Вітчизни».
           Можливості людини невичерпні. Людина повинна вміти навчитися долати ті життєві перешкоди, які посилає доля, щоб стати мудрішою, ще добрішою  і душевно багатшою.
           Після всіх життєвих потрясінь і нещасть все ж таки щастя посміхнулось батькові – подарувало зустріч з коханою, сімейне щастя, діточок. Прожили вони з мамою довге життя. Відсвяткували Золоте весілля Пронесли свою лебедину вірність через усе життя. Першою померла мама, а через сім місяців і батько.
         «Мати і батько – два сонця гарячі, що нам дарують надію й тепло…»
ось уже три роки, як немає рідних. Щемить серце, іноді біль утрати сковує все тіло. Але треба жити, бо є для кого. Життя швидкоплинне  і треба любити і шанувати кожну його мить – неповторну, єдину.
           Єдність особистого і громадського, чесна і сумлінна праця, відповідальність перед дітьми і внуками, перед майбутніми поколіннями за те, що зробив у житті – такі визначальні принципи мого батька. Сумлінна праця на благо Батьківщини високо відзначена: кавалер орденів Трудової слави 1-го та 2-го ступенів, неодноразовий учасник  і переможець ВДНГ СРСР.  Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, більше 20 Почесних грамот від області та району.
           Про те, яку пам'ять після себе має залишити кожна людина, мої батьки з гідністю відповіли б: так, ми залишили вічний слід, так, ми збудували будинок, так виростили і виховали дітей. А нас в батька –двоє. Ось уже 37 років як я, Чернігова О.М., працюю на освітянській ниві, моя сестра Бойченко Т.М. працює завідуючою ДНЗ «Світлячок» Всі свої сили, знання і час ми віддаємо дітям. Ми намагаємося виховувати дітей чесними, працьовитими, добрими.
           І сьогодні, схиляючи голову перед світлою пам’яттю, ми звертаємось до своїх рідних – мами й тата, і з гордістю заявляємо: «Ми Вас не підвели! Ми виправдали Вашу довіру».
          Наслідуючи приклад батьків, ми виховуємо в своїх дітях і онуках любов до праці, любов до отчого краю.
                         «Виховуєм в кожного серце крилате,
                           Бо їм наше завтра нести»
Четверо дорослих онуків і троє правнуків подарувало життя. Онуки мають вищу освіту, сім’ї.  Вже й правнучка ходить в 9 клас.
         І хоч батьки канули в вічність, вони – міра  всього доброго  і чесного в нашому житті.

Жити – як дідусь, працювати – як дідусь, любити – як дідусь, - ось думка онуків і правнуків.

           Сьогодні ми говоримо про спадкоємність поколінь, про те, що батьки усе найкраще віддають своїм дітям. А ті, коли виростуть повинні виконати свій синовій обов’язок, не зганьбити те краще, що отримали з материнським молоком, материнською колискою. Інакше бути не може.

Батьки і діти! Діти і батьки!
Нерозділиме і одвічне коло.
Ми засіваємо житейське поле,
І не на день минущий – на віки!

У цьому нетлінність нашого існування на землі, наше безсмертя