Україна  - більше за життя

            20 лютого 2015 року КНЗ "Кіровська ЗОШ І-ІІІ ступенів" прийняла естафету пам`яті "Слава захисникам України 1945 - 2015 років"

В житті є пам'ять, що ніколи не вмирає,

           Із забуття нетлінне повертає…

           Є людський біль і честь, і слава –

           Їх забувати не маємо ми  права.

в 

             В актовому залі о 12.00. відбулися урочистості, присвячені захисникам України 1945 - 2015 років. До нас завітали сільський голова Шикирявська Надія Анатоліївна, голова ради ветеранів Дяченко Галина Леонідівна, директор сільського Будинку культури Гончар Єлизавета Юріївна, завідувач сільською бібліотекою Біла Наталія Іванівна, сім`ї героїв.

             Головними учасниками естафети памяті стали учні 5 - 10 класів, а персонажами герої війни кількох поколінь: Великої Вітчизняної війни, Афганської та АТО.

Фіналом естафети памяті стала композиція "Слава Україні" та флешмоб "З Україною в серці".

Сценарій естафети – пам’яті

«Слава захисникам України 1945 – 2015 років »

 до 70 – ї річниці визволення Криворізького району

Ведучий 1. В житті є пам'ять, що ніколи не вмирає,

           Із забуття нетлінне повертає…

                Є людський біль і честь, і слава –

                Їх забувати не маємо ми  права.

Ведучий 2.  Доброго дня, дорогі гості, вчителі  та учні. Сьогоднішня наша зустріч знаменна. Ми зібралися на урочистості присвячені Естафеті пам’яті «Слава захисникам України 1945 – 2015 років», присвяченої  70 – тій річниці визволення Криворізького району. 

Ведучий 1. Ми раді й щасливі вітати гостей.

Ведучий 2. Уклін від дорослих, уклін від дітей.

(вклоняються)

Ведучий 1. Сьогодні в залі присутні учні, працівники школи, жителі та гості села Кіровки__________________________________________

Ведучий 2. Урочистості, присвячені естафеті пам’яті «Слава захисникам України 1945  - 2015 років » оголошується відкритим.

(Звучить Гімн України)

Ведучий 1. Ми  українці ніколи  не забудемо подвигу своїх дідів і батьків у Другій світовій війні. Ми сьогодні шануємо  всіх живих, хто пережив її, в кого й досі болять рани.

(Інсценізація пісні «Лебеді материнства»)

Учень 1. Це на світанку сталося колись:

Стривожений із муками і жалем         

Світ сталося колись

Стривожений із муками та жалем

Світ стрепенувся, кровю вмить заливсь

Неначе розпанаханий кинджалом.

Учень 2. Війна назустріч молодому дню.

Із гуртком, із брязкотом котилася.

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилась.

Ведучий 2. 22 червня 1941 року фашистська Німеччина напала на нашу землю. І весь народ  піднявся на захист своєї Батьківщини. В ті дні люди по – справжньому усвідомили значення цього страшного слова – війна,відчувши ту жорстокість, з якою ворог винищував все на своєму шляху. Але це не зламало і не зупинило захисників.

Ведучий 1. Роки… Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто відав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. Не забуваємо ми  воїнів нашого села. Золотими літерами вписані їх прізвища та імена в книзі «Пам’яті».

(під музику «На безимянной высоте» з портретами)

Ведучий 1. Рясних Іван Михайлович

Ведучий 2. Мисько Федір Якович

Ведучий 1. Стасюк Микола Григорович

Ведучий 2. Штанько Федір Андрійович

Ведучий 1. Гардаш Григорій Пилипович

Ведучий 2. Биченко Андрій Степанович

Ведучий 1. Приходько Іван Іванович

Ведучий 2. Трегубенко Дмитро Лукич

Ведучий 1. Деменков Микола Григорович

Ведучий 2. Мельников Михайло Петрович

Ведучий 1. Ковальов Анатолій Вікторович

Ведучий 1. Слово надається голові ради ветеранів Дяченко Галині Леонідівні

(витуп)

Ведучий 1. На фронті та в тилу люди мріяли про перемогу і робили все аби її здобути. Вони захищали Вітчизну… Такою була війна для одного покоління.

Ведучий 2.  Інше покоління також знало війну не в оповідках. Для наших хлопців вона розпочалася 28 грудня 1979 року – війна в Афганістані.

Ведучий 1. Молоді люди шли туди не за орденами та медалями, вони свято вірили в те, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.

Ведучий 2. Опинившись в пеклі, вони вірили, що несуть звільнення народові. І не вбивають, а захищають життя.

Ведучий 1. І при цьому гинули, гинули,  гинули… Скільки батьків так і не дочекались своїх синів, дівчата  - коханих, друзів.

Ведучий 2. Більше двох десятиліть пройшло з того часу як наших хлопців не посилають на цю війну. І, здається, що війна закінчилась. Але вона ніколи не закінчиться для тих, хто воював.

Ведучий 1. Для тих, хто не діждався своїх рідних, близьких, хто втратив бойових друзів і сам неодноразово опинився на волосині від смерті.

(відео «Афганістан болить в моїй душі»)

Ведучий 2.  Афганська війна – незагоюча рана в людській пам’яті, так як і Велика Вітчизняна війна.

Ведучий 1. Такою була війна для іншого покоління…

Ведучий 2. 23  роки Україна не знала війни . Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною,тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава»,а тепер ці слова набули нового змісту.

Вед.2 Наразі вже точно зрозуміло,кому ці слова адресовані,і ні в кого немає сумнівів,що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України,лікарі які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу,волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий 1. Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням це вже віддання шани найкращим,котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини,а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Вед.2. Коли перед очима кадри з новин,фото поранених та загиблих героїв,дивлячись їм у вічі ,ми розуміємо,що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну,це стало станом душі.

Ведучий 1 . В результаті бойових дій в Україні загинули 2905 людей (і це лише офіційні данні про тих кого вдалося ідентифікувати та захоронити),в тому числі 28 дітей. Поранення отримали 7640 людей. Солдати  добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас!

Ведучий 2.  Не обійшла біда і наше рідне село Кіровку. На території Кіровської сільської ради 18 чоловік відбувають службу в зоні АТО. На даний момент три з них нагороджені медалями:

Єрмоленко Іван Леонідович, уродженець с. Мусіївка, нагороджений пам’ятним знаком «За воїнську доблесть»

Ведучий 1. Холод Василь Петрович, уродженець с.Зелений Гай, нагороджений відзнакою «Мужність. Честь.Закон»

Ведучий 2. Андрєєв Ігор Павлович, уродженець с. Зелений Гай, нагороджений пам’ятним знаком «За воїнську доблесть»

Ведучий 1.  З 18 чоловік, є 9 мужніх хлопців, які закінчили нашу рідну Кіровську школу: Величанський Михайло Володимирович

Ведучий 2. Галаган Дмитро Жоржович

Ведучий 1. Дєрюгін Микола Сергійович

Ведучий 2. Приходченко Борис Сергійович

Ведучий 1.Лисенко Вадим Анатолійович

Ведучий 2. Біденко Сергій Анатолійович

Ведучий 1. Єпанчин Ігор Миколайович

Ведучий 2. Курило Євген Володимирович

Ведучий 1. Мусієнко Едуард Анатолійович

Вед. 1.  Величанський Михайло Володимирович

03.лютого.1994 року народження, уродженець села Кудашівка.

01.09.2001 року став учнем 1 класу Кіровської середньої загальноосвітньої школи, яку закінчив  у 2012 році і в цьому ж році став студентом Криворізького електро-гірничо-металургійного  технікуму.

У жовтні 2013 року Криворізьким РВК був призваний до лав Збройних сил України на контрактній основі. Служив у Криворізькій 17 – й окремій танковій бригаді.

29 червня 2014 року направлений в зенітний батальйон, водієм - механіком у зону АТО. Воював в Авдіївці, Мар*їнці, Красногвардійську.

13 серпня отримав поранення під Іловайськом. Перебував у госпіталях в м.Маріуполь, с.м.т.Черкаське Новомосковського району, у 2-й міській лікарні м.Кривого Рогу, де неодноразово був прооперований.

На листопад місяць 2014 року зенітний батальйон, в складі якого служить Величанський Михайло перебуває на військових навчаннях у Широких Ланах, що в Миколаївській області. А потім знову в зону

Вед.2. Галаган Дмитро Жоржович

Народився 11 квітня 1979 року в селі Кіровка, Криворізького району, Дніпропетровської області.

В 1985 року пішов в 1 клас Кіровської середньої школи.

1993 році закінчив 8 класів, вступив в Криворізький військовий ліцей, який закінчив в 1996 році. За час навчання в ліцеї був нагороджений дипломами, грамотами за спортивні досягнення.

Продовжував навчання в Одеському училищі сухопутних військ. Останнім часом працював на шахті м. Кривого Рогу.

Одружений, виховує доньку.

Захищав м. Маріуполь. Нині перебуває в м.Дніпропетровськ.

Вед.1. Лисенко Вадим Анатолійович

Народився 30 січня 1976 року в м.Кривий Ріг. В 1978 році сімя переїздить до с.Кіровка, де Вадим йде до дитячого садочку.

В 1983 році до першого класу Кіровської школи, яку закінчив в 1993 році.

Після закінчення школи, вступає до Криворізького авіаколеджу.

1994 рік – призваний на строкову службу на два роки.

Відслуживши в армії, йде працювати , тоді ще, на «Криворіжсталь», потім в організації  «Легіон». 

В 2014 році знову призваний захищати Україну.  Зараз перебуває в с.Чорнобаєвка, Херсонської області – друга вертолітна ескадрилія.

Вед.2. Приходченко Борис Сергійович

Народився 28 вересня 1985 року в с.Кіровка.

 В 1986 року пішов до дитячого навчального закладу «Світлячок». З 1991 по 2002 рр. навчався в Кіровській загальноосвітній школі. Після закінчення школи навчається в Міжрегіональному центрі підготовки та перепідготовки військовозобов’язаних за спеціальністю електрогазозварник.

В 2003 році призваний до лав військової армії в Херсонській області за спеціальністю – водій – механік БМП. Перебував в армії до травня  2005 року.

В вересні 2014 року проходить місячну перепідготовку в «Десні». 29 вересня 2014 року призваний в Батальйон «Айдар» в м.Щастя Луганської області.

Вед.1.  Дерюгін Микола Сергійович

Народився 4 жовтня 1986 року в родині Сергія Васильовича та Тетяни Миколаївни Дерюгіних, в місті Комсомольськ на Амурі, Хабаровський  край, Росія. На той час в родині Дерюгіних вже був старший син  - Сашко, тому крім мами і тата Миколку виховував і старший брат. Щасливі батьки раділи виховуючи своїх дітей, аж одного серпневого ранку 1991 року тато зібрався на риболовлю на річці Амур. Ніщо не передвіщало біди, Сергій Васильович радів вихідному. Але додому він більше не повернувся… Миколці тоді ще не випонвнилось і п'яти років.  Мати, в надії, що чоловік ще знайдеться залишилась в Комсомольську, а Миколку забрав до себе дідусь Микола у село Зелений Луг на Криворіжжі. Туди через рік чекань і надії на повернення чоловіка, переїхала і Тетяна Миколаївна із старшим сином -
Сашком. Спочатку у вихованні дітей молодій мамі допомагали її батьки.
Пізніше за старшого в родині став старший брат Олександр. Тут хлопці
пішли навчатись до Кіровської середньої школи. Де й провчились по
одинадцять років.Микола закінчивши 2004 р. школу,восени того ж року був призваний на строкову службу до лав української армії. Служив у Новомосковській піхотно-десантній частині.

Після служби в армії пішов працювати на Шахту «Родіна» м. Кривий Ріг, де пропрацював трохи більше року. Потім більше десяти років працював на різних роботах в надії знайти достойний заробіток. У 2013 році влаштувався працювати на шахту «Жовтень» звідки був призваний до лав української армії 14 серпня 2014 року. 3 16 вересня є учасником АТО та по теперішній час виконує службово-бойові завдання визначені Законом України «Про боротьбу з тероризмом» у складі сил АТО по забезпеченню безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України в районі «М» (м.Маріуполь).

Вед.2. Курило Євгеній Володимирович

 Народився 30 січня 1987 року  в селі Зелений Луг Криворізького району Дніпропетровської області.

Як всі діти навчався в школі, в 2004 році закінчив 9 класів. По закінченню школи навчався в Апостоловському ПТУ, але в 2005 році був призваний  до лав Українських збройних сил. Відслуживши у армії, в 2006 році пішов на навчання  до Криворізької автошколи, а потім працював водієм у СФГ «Скорпіон».

На початку 2014 року пішов на службу по контракту до збройних сил України в Криворізьку дивізію, а з травня 2014 року знаходиться в зоні АТО.

Має дружину і двох дітей.

Учень. Ти, головне, повертайся додому,

Врешті знімай запилюжені берці,

І вчися наново жити потому,

З перепрошитою вірою в серці.

Ти, головне,повертайся, здолавши

Чистого зла не прожований стогін,

І відпускай цю ненависть назавше

Посеред мирної тиші густої.

Учень 2. Ти, головне, повертайся до мами.

Десь там сивіючи за видноколом,

Матері тужать і дружать домами,

Що пахнуть ніжністю та корвалолом.

Ні, ця війна не потрібна нікому!

Так, ми її не пробачимо, себто

Перемагай і вертайся додому.

Просто живим повертайся… і все тут.

Ведучий 2. Різні покоління, різні часи – тисячі вбитих, поранених, полоненних, пропавши безвісті, тисячі зневічених долей об’єднало одне страшне слово – війна… І пам'ять…

Ведучий 1. Герої не вмирають. Просто йдуть

Із поля бою – в небо

В лицарі – зі смерті

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть …

Героям слава – вписано у серці.

Ведучий 2. Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити не можливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

      Ведучий 1.Солдатів подвиг, про який сьогодні знаєм  ми,

Не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно на жаль не має мови,

Лиш має біль…

Ведучий 2. Прошу хвилиною мовчання вшанувати пам'ять загиблих захисників України

(метроном)

Ведучий 1. Тобі, Україно, мій мужній народе,

Складаю я пісню святої свободи.

Усі мої сили і душу широку

Й життя я віддам до останнього кроку

Аби ти щаслива була, Україно –

Моя  - Батьківщина!

Ведучий 2. Ми хочемо без воєн жити,

Хай буде мир на всій землі!

Хай дім новий будується,

Хай сад новий росте в селі,

Нова зростає вулиця

(флешмоб «З Україною в серці»)

Ведучий 1. Вічна пам'ять

Тим, хто загинув!

Вічна слава

Тим, хто живий!

Хай живе Україна

Ведучий 2. Слава Україні

Ведучий 1. Героям Слава!

(пісня «Слава Україні»)

Ведучий 2. На цьому урочистості присвячені естафеті – пам’яті «Слава захисникам України 1945 – 2015 років» закінчені.

(звучить гімн України)

Ведучий 1. Дякуємо за увагу.

(музика)